Монголо-татарська навала та литовське князівство на території Житомирської області

Багато лиха завдала руським землям монголо-татарська навала. Вручий (Овруч), Іскоростень (Коростень) i Здвиженськ (Брусилів) — ось ті мicтa, які входили свого часу у велику оборонну трiйцю мiст-фортець, що берегли Київ упродовж столiть. Коли монголо-татари йшли зi Сходу грабувати Погорину, Волинь i Польщу — міста з цiєї трiйцi знову, ставали епiцентрами кривавих бойовищ. Бо лише здолавши фортецi русичiв, хани Батий чи Куремса могли просуватися зi своїми полчищами далi на Захiд.

1240 року слідом за Києвом міста Микгород, Колодяжин та інші зазнали страшних руйнувань від монголо-татарів. У 1241 році Здвижень (сучасний Брусилів), як і більшість південних міст Київської Русі, був дощенту зруйнований монголо-татарами. До наших днів збереглися своєрідні пам?ятки тих давніх часів — численні кургани, оборонні споруди. Місцеве населення мужньо боролося проти ворога. В результаті монголо-татарської навали Давня Русь (а в її складі й територія сучасної Житомирщини) потрапила в залежність від Золотої Орди. На населення накладалися різні платежі та повинності, в разі разі несплати яких людей забирали в полон.

Наприкінці XIII і на початку XIV ст. в Східній Європі зміцніло Литовське велике князівство, яке почало завойовницькі походи на схід і південь. 1320 року литовське військо захопило Житомир, Овруч та інші міста Київського князівства, але, зазнавши поразки від руського населення, змушене було відступити.

В середині XIV ст., використавши тривалі й гострі феодальні усобиці в Золотій Орді, литовські феодали поновили походи і після 1362 року добилися включення Київського князівства в склад Литовської держави. 1471 року феодальна Литва остаточно ліквідувала Київське удільне князівство й перетворила його в звичайну провінцію — Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти. Повіти, в свою чергу, ділилися на волості. На чолі волостей стояли старости. Окремі волості перебували у володінні феодалів. Так, 1472 року Золвязька, Отенська, Утеська і Хотенська волості Житомирського повіту належали місцевим феодалам. Невелика частина території сучасних Олевського (на правобережжі Уборті), Новоград-Волинського і Баранівського (на правобережжі Случа) районів входила до Волинського воєводства.

З кінця XV ст. українським землям почала загрожувати нова небезпека — татарські набіги. Тривалий час кримські хани були союзниками литовського князя, але після того, як литовський уряд налагодив союзні відносини з ворогом Кримського ханства — Золотою Ордою, почалися напади кримських татар на українські землі, в т. ч. і на Київщину. Особливо частими стали татарські напади після спустошливого походу Менглі-Гірея 1482 року. Вони повторилися в 1489, 1497, 1502, 1503, 1511, 1515, 1527 та інших роках. Для захисту країни в XIV—XV ст. споруджувалися замки. На території сучасної Житомирщини в XV ст. руками народу були збудовані замки в Брусилові, Микгороді, Житомирі, Чуднові, Зв?ягелі, Олевську, Овручі та інших містах й утримувалися за рахунок жителів приписаних до цих населених пунктів.

Переважна більшість населення на території сучасної Житомирщини в XV — першій половині XVII ст. жила в селах і займалася землеробством, скотарством, ремеслами і промислами, вирощувала жито, пшеницю, ячмінь, гречку, просо, горох, рижій, коноплі, льон, капусту, огірки, буряки, цибулю, часник.

Б. Роздобудько
Історія міст і сіл Української РСР: Житомирська область», К., 1972

Published in: on 01.01.1972 at 10:00  Комментарии к записи Монголо-татарська навала та литовське князівство на території Житомирської області отключены  
%d такие блоггеры, как: