Житомиртеплокомуненерго – чорна діра міського господарства

Я ж тебе как дам в оба крана горячую воду на всё лето!

Певно, в Житомирі ще залишились люди, здатні пригадати часи, за яких вищенаведена перспектива дійсно сприймалася як погроза. Сьогодні ж…

Вот и лето прошло, словно и не бывало, на пригреве тепло – только этого мало.

15-го жовтня, відповідно до розпорядження міського голови, в Житомирі розпочався опалювальний сезон. Варто зауважити, що вже 14-го, попри всі перипетії навколо “Житомиртеплокомуненерго”, тепло почало надходити до лікувальних закладів, а станом на середу 17-го не лише школи та дошкільні дитячі заклади, але й мешканці деяких будинків – отримали можливість з приємністю притулитися до труб центрального опалення. Воно б, здається, радіти, але – не радіється. З простої причини – ситуація на підприємстві “Житомиртеплокомуненерго” продовжує залишатися поза межами контролю і впливу з боку міської влади, а відтак – жодних гарантій того, що опалювальний сезон не припиниться так само швидко, як розпочався – ми не маємо, швидше навпаки.

А почему так вышло-то? Что у вас – средствов нету? Средства у нас есть, у нас… всё уже украдено до нас.

Саме таке враження складається після вивчення деяких документів, які мені – депутату Житомирської міської ради Ігорю Іваницькому, вдалося отримати майже детективним шляхом. Але, перш ніж і вас ознайомити з їх змістом, коротко нагадаю суть ситуації. Як вже про це йшлося в наших попередніх матеріалах – кілька місяців тому теплові мережі, котельні та інше нерухоме майно, необхідне для забезпечення теплопостачання міста, було повернуто з користування орендним піприємством “Житомиртеплокомуненерго” у розпорядження теріторіальної громади, а для його ефективного використання було створене комунальне (тобто – “наше власне”) підприємство “Житомиртеплокомуненерго”.

Останнє чомусь так і не запрацювало, натомість у вересні виконавчими органами міської влади самочинно – без погодження з депутатським корпусом і громадою, було прийнято рішення про передачу цілісного майнового комплексу “Житомиртеплокомуненерго” знову ж таки в оренду, і саме тоді почали з’ясовуватися дуже цікаві речі.

А саме.

З липня підприємство очолив Валерій Павлович Гармаш – в недалекому минулому директор “Кіровоградтепло” – дочірнього підприємства приватної структури під назвою “Центр науково-технічних інновацій української нафтогазової академії”. А у вересні два інших дочірніх підприємства згаданої структури: “Житомиртеплокомплектенерго” – зареєстроване в нашому місті 12-го вересня, і “Будмеблісервіс” – з кіровоградською ж таки реєстрацією, виступили претендентами на оренду“Житомиртеплокомуненерго”.
Саме цей промовистий ланцюжок “кіровоградського сліду”, а також очевидна упередженість міської влади при підготовці так званого “конкурсу”, і непрозорість його, “конкурсу”, проведення – спричинили до скасування міською радою прийнятого її виконавчим комітетом 5-го жовтня рішення про передачу “Теплокомуненерго” в оренду вже згаданому “Теплокомплектенерго” – жодних позитивних наслідків для міста від такої оборудки більшість депутатів не бачила й не бачить. Крім шкоди. Яку більш ніж наочно ілюструють ті документи, про які я вже згадував. Отже.

Вот он! Вот он – этот коварный тип гражданской наружности.

Гармаш Валерій Павлович. В минулому – директор приватного підприємства “Кіровоградтепло” (дочірнього підприємства вже згадуваного приватного ТОВ ЦНТІ УНГА). З липня цього року – директор новоствореного комунального підприємства житомирської міської ради “Житомиртеплокомуненерго”. Він же, чи то за сумісництвом, чи то ще не зрозуміло на яких підставах – директор “Житомиртеплокомуненерго” орендного.

Саме так – того самого, так і не ліквідованого. І саме ця юридична особа й посьогодні використовується для викручування рук і відмивання коштів міської громади. Зручно тому що. Зручно – бо не маємо ми, преставники інтересів громади, жодного впливу на приватне підприємство – а саме таким і є по суті орендне підприємство теплових мереж “Житомиртеплокомуненерго”. Не маємо ні впливу, ні можливості отримати відповідь на запитання – де гроші поділися? Наші з вами гроші, і не лише ті, що збираються з населення в якості плати за так звані послуги теплопостачання – більш ніж значні суми “вгашено” в підприємство у вигляді кредитів під заставу нашого з вами майна, зокрема котельної по вулиці Жуйка. Десятимільйонна кредитна лінія – саме стосовно неї спалахнув скандал на другому пленарному засіданні позачергової, 17-ї, сесії міської ради (саме питанню входження у опалювальний сезон і присвяченої). Скандал, бо з’ясувалося – десять мільйонів вже встигли “зробити ручкою”. Ще 1-го жовтня профільний заступник міського голови Едуард Кругляк, спираючись на інформацію керівництва підприємства, підтверджував наявність резерву, накопиченого для сплати за газ, у сумі близько семи мільйонів гривень (із залишку кредитної лінії та надходжень від населення). А вже на дев’яте – коштів цих не було.

В этом мире случайностей нет – каждый шаг оставляет след.

Перший документ, аналіз вмісту якого я пропоную вашій увазі – виписочка під назвою “Надходження та використання кредиту ОПТМ “Житомиртеплокомуненерго” за 2007 рік”. З якої випливає, що шість з десяти мільйонів було використано ще за попереднього керівництва (тому й немає там жодної стосовно цієї суми інформації). Але ось як використано решту чотири мільйони у серпні-вересні, тобто – під чуйним керівництвом Валерія Павловича Гармаша:

-півмільйона – за електроенергію, то святе;
-мільйон сімсот тисяч – платежі за газ (дивно, але озвучувана структура боргу за газ постачальникам чомусь за вказаний період суттєво не змінилися, хоча цією сумою відрапортовані платежі не вичерпуються – але про це трохи далі);
-трохи більше ста тисяч – відсотки за користування кредитом, двічі по чотириста тисяч – на виплату заробітної плати з нарахуваннями (теж цікавий момент – наскільки мені відомо, заборгованість по заробітній платі на підприємстві досить значна, а от як вона виплачується – про це також трохи далі);
-по п’ятнадцять тисяч з’їли аудиторскі послуги та оцінка майна;

а тепер – найцікавіше:

Трохи менше мільйона – вісімсот одинадцять з половиною тисяч, витрачено на придбання матеріалів. На перший погляд нічого дивного – труби, засувки, електроди, бітум та рубероїд – як без цього готувати мережі до зими? Справний господар – Валерій Павлович не “мудрствував лукаво”, і всі необхідні матеріали, певно за звичкою, виписав на “рідній” (під одним же хазяїном ходять) кіровоградській фірмі – вже згаданому “Будмеблісервіс”. Воно б і яка різниця? Але ж є, є різниця – та ще й яка! Навіть поверховий аналіз цін, за якими ці матеріали виписано, підтверджує, що впарили їх нам колеги Валерія Павловича в півтора рази дорожче, ніж їхня реальна вартість!

Это тебе не мелочь по карманам тырить.

До “мелочи” ми ще повернемося, а наразі зазирнемо у наступну виписочку – “Надходження на поточний рахунок за жовтень 2007 року” (станом на 12-те число). Ще раз нагадаю – 9-го жовтня міською радою було прийнято рішення про внесення змін до бюджету, яким передбачалося переспрямування частини коштів з інших статей витрат саме на оплату газу. Зі згаданої виписки видно, що вже з десятого по дванадцяте на рахунок “Житомиртеплокомуненерго” надійшло загалом трохи більше п’яти мільйонів, з яких чотири мільйони вісімсот п’ятьдесят тисяч і пішли в оплату газу (дякуючи чому, до речі, опалювальний сезон таки спробував розпочатися). Решта – електроенергія, трохи більше тридцяти тисяч різного виду податків і без малого двісті дев’яносто тисяч – заробітна плата. Дуже, до речі, цікавий момент.

Мені до рук потрапив ще один інтимний папірець у вигляді довідки про виплачену на підприємстві станом на 11-те жовтня заробітну плату за вересень, з якого випливає, що таке щастя торкнулося лише сімох його працівників, зокрема і самого Валерія Павловича. Якщо підрахувати циферки в проаналізованій виписці, то саме на цю дату загальний обсяг виплаченої заробітної плати склав не багато ні мало двісті сімдесят чотири тисячі п’ятьсот п’ятьдесят гривень – якщо поділити на сім… але знову не це найцікавіше – матеріали, ті самі матеріали. Чотириста з лишнім тисяч – і знову в списку кіровоградський “Будмеблісервіс” – того ж таки 9-го числа. І ще вісімнадцять тисяч – але про них далі, коли мова до “мелочей” дійде.

Куй железо, не отходя от кассы.

Борги. Багатомільйонні борги населення, накопичені за кілька років – тягар ще той. І перше, що зробив Валерій Павлович – це крок до розв’язання проблеми їх повернення. “Існуюча на підприємстві юридична служба ні на що не здатна” – патетично проголошував пан Гармаш перед депутатами, і вже 16-го липня було укладено Договір №16/07-ЖТ “Про надання правової допомоги” із товариством з обмеженою відповідальністю “Центр досліджень правового забезпечення”. “Всё учтено могучим ураганом”, тобто договором – тарифи на представництво в суді, підготовку та подачу позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг, представництво в органах Державної виконавчої служби, крім того – вартість нотаріальних дій, державного мита,зборів, платежів тощо, видатки за проведення експертиз і перекладів, транспортні і відрядні видатки, поштові витрати – за все встановлено чітку таксу і умови відшкодування, зроблено – плати. Нормально?

Так. І воно б нічого, що із відсудженої заборгованості в п’ятьсот гривень підприємству, після всіх передбачених платежів та комісійних відсотків, залишиться аж цілих двадцять п’ять (і ще спробуй їх отримати)… Абонентська плата. Ні, не та, яку справляє з клієнтів саме “Теплокомуненерго” і яка так обурює багатьох з городян. Абонентська плата, яка справляється з підприємства крім усіх вищеперерахованих платежів і складає ні багато ні мало – двадцять тисяч гривень на місяць. Чи варто підкреслювати, що гроші ці сплачуються на рахунок “Центру досліджень правового забезпечення”, відкритий не деінде, а у Кіровоградській філії “Приватбанку”?

Я тут остался за хозяина.

Чесно потурбувавшись про інтереси очолюваного підприємства, не забув Валерій Павлович і про себе-улюбленого (ось ми і підійщли до так званих “мелочей”). Зрозуміло, що не пристало такій поважній і авторитеній людині, як пан Гармаш, пересуватися за допомогою тролейбуса, службове авто – то святе. І не просте авто – це ж і у міністерство з’їздити, і до колег – соромно на “Волзі”, чи там, не приведи господи, на задрипаному “москвичику”. Ауді А8 – ну, це ще куди не йшло. Тим більше, що й шукати не треба, витрачатися – ось вона, рідненька, під вікном стоїть, належить Гармаш Ніні Олександрівні – у якої “Житомиртеплокомуненерго” й орендує її з 27-го липня і аж до кінця наступного року. Недорого – чотири тисячі гривень за перший місяць оренди і по дві – за кожен наступний. Плюс усі поточні витрати – від пального до утримання в належному стані.

О! Це утримання! Лише з того, що до мене потрапило – одну тисячу вісімсот одинадцять гривень заплатило “Житомиртеплокомуненерго” 18-го вересня “за обслуговування автомашини”. А з 20-го вересня знову ж таки “Житомиртеплокомуненерго” сплачує за пана Гармаша вартість автостоянки – у сумі аж 165 гривень на місяць (копійка, як відомо, карбованець береже), на тій же автостоянці машину й миють – зі сплатою по факту (зрозуміло, що платить знову ж таки не Валерій Павлович). 9-го жовтня, на вже згадуваному другому засіданні 17-ї сесії, депутати міськради більшістю рекомендували міському голові звільнити Валерія Павловича Гармаша із займаної посади. Цього ж дня вісімнадцять з лишком тисяч гривень було сплачено “Житомиртеплокомуненерго” за “диски та ковпаки на автомашину”. Це що – щоб мякше додому, у Кіровоград, поверталося? Чи звичайнісіньке нахабство і відчуття безкарності?

Это индейская национальная народная изба – фиг-вам называется.

Дійсно, що то я все про машину та про машину. Самому Валерію Павловичу також десь жити треба? І, знову ж таки, зрозуміло – собача будка тут “не катить” – не того рівня людина. Тому й знімає ОПТМ “Житомиртеплокомуненерго” таку собі невеличку квартирку на Старому бульварі, 3 – скромненько, усього дві кімнати, і орендна плата відповідна – п’ять тисяч гривень на місяць. Плюс комунальні послуги, електроенергія і користування телефоном – знову ж таки за рахунок “Житомиртеплокомуненерго”. “Квартира надається орендарю для проживання його співробітника” – так зазначено у договорі. Можливо я помиляюсь, і не Валерій Павлович живе там, а хтось із операторів котелень тощо?

Что делать? Что делать? – Сухари сушить!

Чи не правда – так і проситься цитата для завершення матеріалу? Проситься. І всі згадані документи я передаю в прокуратуру (хоча чомусь здається мені, що там відомо вже набагато більше). Але… не віриться. Валерій Павлович – не журиться, і звільнятися, наскільки мені відомо – не збирається. З кінця минулого тижня – відсижується на лікарняному (цікаво, що включенню опалення його відсутність аж ніяк не зашкодила, здається що й навпаки). Міський голова на пропозицію депутатів про його звільнення – відмовчується.
А тим часом звільняються інші працівники “Житомиртеплокомуненерго”. І ситуація з газом стає все заплутанішою… Рішення, які ми прийняли на останній сесії стосовно джерел фінансування витрат на газ, м’яко кажучи… переспрямування коштів бюджету розвитку і закладання міського майна під заставу для отримання кредиту – всі ці гроші ідуть на рахунки того самого орендного підприємства. Де їх одноособовим розпорядником залишається Валерій Павлович Гармаш…

Плакали наши денежки.

P.S. Близько трьох мільйонів щомісяця отримало ОПТМ «Житомиртеплокомуненерго» у липні та серпні «живими» коштами від населення, підприємств та організацій. Близько двох мільйонів – у вересні. Не питайте мене, куди поділися ці гроші – я не знаю. Можливо – прокуратура з’ясує?

Ігор Іваницький, Депутат Житомирської міської ради

Реклама
Published in: on 18.10.2007 at 10:00  Комментарии к записи Житомиртеплокомуненерго – чорна діра міського господарства отключены  
%d такие блоггеры, как: