Кам’яне село

Є на Поліссі загублене мальовниче ”кам’яне село”, де серед лісу, наче хати, вишикувались вулицями величезні валуни. Серед них є ”майдан” з кам’яною ”школою” та ”церквою”. Високі, з овальними боками, вкриті мохами величезні валуни розкидані всюди. Найцікавіший з них — камінь з ”Божими слідами”, до якого навіть приставлена драбина для відвідувачів. Місцина ця — геологічний заказник державного значення ”Кам’яне село”, що розкинувся на кількох гектарах Замисловецького лісництва неподалік Олевська, що на Житомирщині.

Існує дві гіпотези утворення такого рельєфу: перша — валуни, принесені льодовиком, тисячоліттями змінювали форму під впливом вивітрювання. Згідно іншої гіпотези, валуни — залишки підніжжя прадавніх гір, що сформувалися внаслідок руху того ж льодовика, які потім змінювали свою форму під впливом вітру протягом 20 тисяч років.

Довкола ”Кам’яного села” ходять чимало легенд про те як воно з’явилось. Найпоширеніша з них оповідає, що колись давно у цьому лісі було багате село. Якось через село проходив старий чоловік у вбогій одежині. Зайшов він на одне подвір’я і попросив хліба у хазяїна. Той саме порався по хазяйству й махнув рукою: ”Іди собі, чоловіче, ніколи мені”. Старий образився, вийшов із села, озирнувся на нього – і враз село скам’яніло… Виявилось, цим мандрівником був Господь, що спустився на землю. На великому камені, де він відпочивав, відбилися сліди — один велетенський, ніби від босої ноги, і кілька схожих на сліди звичайної людини. За іншим повір’ям, у цьому місці Ісус бився з темними силами. Після тривалої битви нечисту силу було переможено, а Ісус, повертаючись на небеса, зробив кілька кроків по камінню і залишив відбитки — ”Божий слід”.

Якщо босоніж ступити в скам’янілий ”Божий слід”, можна відчути, що він ніколи не холодний – навіть у прохолодну погоду. Існує повір’я: хто постоїть у ”сліді” – набереться здоров’я, а загадане при цьому бажання обов’язково здійсниться.

Published in: on 05.08.2009 at 10:00  Комментарии к записи Кам’яне село отключены  

Самогоноваріння по-радомишльські

Перед Першою Світовою війною населення Радомишля становило близько п’яти тисяч чоловік. В архівах за цей період можна знайти цікаві відомості про те, що вже тоді в Радомишлі основним джерелом доходу було виробництво пива. Правда, як показують поліцейські документи, виробництво це було досить специфічним, що виявляється з рапорту повітового пристава Радомисльського повіту на ім’я губернського поліцейського начальства: «Довожу до Вашої відомості, що в Радомислі прийняло загрозливі розміри самогонне варення пива з наступним несанкціонованим продажем його. Самогонне пиво, вироблене в домашніх умовах без належного дотримання санітарних умов викликає захворювання в споживаючих його всілякі, аж до кишкових розладів і навіть смерті від отруєння. При виробництві самогонного пива самогонники використовують навіть кал мишей, а вариться воно часто без дотримання рецептури й нагадує по смаку не пиво, а звичайну брагу. Поліція намагається контролювати несанкціонований продаж самогонного пива й за останній місяць нами виявлено й ліквідовано 7 домашніх цехів, а 11 самогонників були притягнуті до відповідальності…». Так що традиції пивоварства в Радомишлі мають глибоке коріння.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Самогоноваріння по-радомишльські отключены  

Малин. Наші часи

Після звільнення в місті почали відновлюватися підприємства й уже до початку 50-х років продукція Малинської паперової фабрики стала йти на експорт. Заробили завод сільськогосподарських машин, машинобудівний, овочесушильний і каменедробильний заводи, меблева й швейна фабрики.
А в 1972-м році в місцевому парку культури й відпочинку був споруджений Курган Безсмертя — на честь полеглих у Велику Вітчизняну жителів району. Примітно, що земля для кургану висилалася із всіх Міст-Героїв СРСР — як би для відновлення історичної справедливості, що в їхнє число волею партійного керівництва країни не потрапив Малин.
В 1986-му році, коли місто відзначало своє 1100-річчя (15 вересня), тут був відкритий пам’ятник Миклухо-Маклаю, а в місцевому лісотехнічному технікумі обладнаний його музей.
І ще один цікавий факт із новітньої історії. В 1996 році на базі Малинської паперової фабрики запрацювала фабрика банкнотного паперу — єдине в Україні підприємство, що випускає папір, на якій друкуються гривні, а також паспорти, акцизні марки, акції, залізничні квитки… В 2001-му році паперова фабрика відзначила своє 130-річчя.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Малин. Наші часи отключены  

Батий Малина не пощадив

Під час численних розкопок на місці Малинського городища археологи знайшли безліч доказів того, що фортеця була взята монголами штурмом і спалена. Були знайдені наконечники монгольських стріл, інша зброя, аж зовсім не російська. Монголи пішли, а городище знову піднялося з попелу. Спочатку Малин входив до складу Київського князівства, а з початку XIV століття увійшов до складу Великого князівства Литовського. Навколо фортеці виріс посад, що поступово розростався шляхом колонізації околишніх земель селянами.
В 1569-му році Малин після підписання Люблінської унії ввійшов до складу Польського королівства. А в 1648-му році в місті спалахнуло повстання й практично всі місцеві жителі влилися до складу ополчення армії Богдана Хмельницького. Це врятувало Малин від штурму козаками (Житомир і Коростень саме постраждали від військ Богдана). Однак у результаті Андрусівського мирного договору малин залишився під владою Польщі й до складу Російської імперії ввійшов тільки в 1793-му році, ставши маленьким селищем Київської губернії, одним з багатьох.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Батий Малина не пощадив отключены  

Новоград-Волинський — центр радянського туризму

Масова забудова Новограда-Волинського почалася вже в післявоєнний період, а особливо — протягом 70-90-х років минулого століття. Сьогодні місто досить помітно виділяється своїми новобудовами на тлі інших міст нашої області. На початку 90-х німці вкупі з болгарами звели тут дуже навіть сучасний житловий масив з будинками європейського типу. А на початку 70-х років у місті з’явилася безліч зелених зон. На ріці Случ були обладнані пляжі, розбиті парки. Чисте у ті часи повітря приваблювало сюди відпочиваючих із усього союзу, оскільки в самому Новограді й довкола нього розташовувалася безліч військових частин, де служили вихідці із всіх куточків країни. Родичі, що приїжджали до них, надовго залишалися на відпочинок у гостинному місті-батьківщині Лесі Українки. І приїжджали сюди ще не раз. А якщо врахувати достаток тут дешевих овочів і фруктів, то Новоград-Волинський міг би з успіхом носити почесний титул «радянського Баден-Бадена». Однак вся ця ідилія закінчилася в 1986-м році, після аварії на ЧАЕС. Хоча Новград-Волинський постраждав від її трохи менше, ніж, скажімо, Коростень, однак відпочиваючі з інших куточків союзу все-таки побоювалися приїжджати сюди.
Новоград-Волинський сьогодні через достаток у ньому військових частин нагадує звичайне військове містечко, досить, між іншим, затишне. Його впевнено можна назвати містом, що розвивається, оскільки середня зарплата тут навряд чи менше, ніж у Житомирі.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Новоград-Волинський — центр радянського туризму отключены  

Малин звільняв… Аркадій Гайдар

Радянська влада була встановлена в Малині в січні 1918 року. Однак уже в лютому в місто ввійшли німці й більшовики пішли в підпілля. Що цікаво: у районі міста діяло два партизанських загони червоних — Драпія й Чернова-Мірутенко, що було рідкістю для тодішньої території Житомирщини. Малин став одним із центрів більшовицького підпілля на Київщині, до складу якої тоді входило місто. Саме в Малині працювала підпільна друкарня. Червоні партизани «приклали руку» до звільнення Малина від петлюрівців в 1919 році.
А в 1920 році біля Малина закипіли бої з польськими військами. І тут себе виявив з найкращого боку Аркадій Голіков, відомий більше як письменник Аркадій Гайдар. Очолювана ним 7-ма стрілецька дивізія одним стрімким ударом розбила поляків й заволоділа Малином. Польські війська були відкинуті далеко за межі Житомирщини. Зараз багато говорять про звірства самого Гайдара, про те, що він любив власноручно катувати й розстрілювати полонених. Однак даних про те, що в Малині Аркадій Петрович демонстрував свої садистські похилості, немає.
А до складу Житомирської області Малин увійшов в 1937 році, після адміністративного розділу території, коли була створена Житомирська область у її нинішніх межах.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Малин звільняв… Аркадій Гайдар отключены  

Гуляє по Овручу Котовський-герой

В архівах збереглися відомості про те, що в 1913-му році місцевий банк грабував ні хто інший, як сам Григорій Котовський. Пам’ятаєте хрестоматійне з радянського фільму: «Ноги на стіл! Я — Котовський!»? Відбулося це саме в Овруцькому банку. Грабіжники на чолі з Котовським увірвалися в касову залу, касир же, бачачи таку справу, спробував натиснути ногою на вмонтований у підлогу дзвінок тривоги. От Котовський йому й гаркнув: «Ноги на стіл!». І ще з нагана в стелю пальнув — для більшого страху.
Саме цікаве, що в громадянську війну відбивала в білих і петлюрівців Овруч саме дивізія Котовського. Котовці цілий день грабували повітове місто. Примітно, що зупинив анархію в місті… Микола Щорс, що пригрозив Котовському трибуналом, якщо той не осадить своїх хлопців і не припинить безладдя. Котовський обурився й послав Щорса подалі, мовляв, моя бригада, що хочу, те й роблю, за своїми бійцями дивися, вони в тебе в Житомирі теж погроми влаштовували… Овруцьке «червоне непорозуміння» дійшло до самого Дзержинського й той у телеграмі пригрозив Котовському розстрілом.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Гуляє по Овручу Котовський-герой отключены  

Малин. Новий час

У середині XIX століття в Малині налічувалося 130 дворів, у яких проживало 1038 жителів. І при цьому досить добре була розвинена промисловість: у місті працювали два млини, а також чавунно-литійний завод, не говорячи вже про розвиток торгівлі. В 1866-му році місто стало центром волості. У тому ж 1866-му мати відомого етнографа й мандрівника Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая, Катерина Семенівна Миклуха, купила в Малині садибу. Сам же вчений приїжджав у Малин двічі: в 1886 й 1887 роках. Саме в Малині другом Миколи Миколайовича, відомим ученим А. Корзухіним був написаний портрет Миклухо-Маклая. З Малина Миклухо-Маклай виїжджав у села, де вивчав побут і традиції селян.
Однак дійсний поштовх до розвитку промисловості Малин одержав у після скасування кріпосного права, тобто в 1861-му році. В 1871-му році тут була запущена нині відома на увесь світ паперова фабрика, а до кінця XIX століття в Малині працювали чотири кузні, дві меблеві майстерні, паровий млин, цегельний завод, а в 1902-му році біля Малина була прокладена гілка залізниці Київ-Ковель.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Малин. Новий час отключены  

Овруч. Партизанський край

Овручський район, як відомо, край партизанський. З огляду на лісисту місцевість, партизани почували себе тут практично господарями становища. Саме на Овруччині особливо відрізнилося в боротьбі з фашистськими окупантами партизанське об’єднання А. Сабурова. Партизани контролювали тут територію, по своїх розмірах схожу з Бельгією або Голландією. У деякі райони німці взагалі боялися сунутися. Правда, у самому Овручі стояв німецький гарнізон, однак влада окупантів далі залізничних колій майже не поширювалася. У декількох десятках кілометрів північніше Овруча, майже на самому нинішньому кордоні з Білорусією, відбувся курйозний, воістину анекдотичний випадок. Вісімнадцять бійців місцевого партизанського загону, підлеглого, щоправда, об’єднанню Сабурова, склали зброю тільки на початку 1946 року — партизани не вірили, що війна закінчилася й умудрилися пустити під укіс кілька ешелонів уже з радянськими танками. Повірили партизани в Перемогу лише після того, як до них приїхав сам Сабуров і переконав їх, що війна вже майже рік як закінчилася.
Набагато складніше було з бойовиками УПА, яких на території району налічувалося в цілому приблизно 200 чоловік. За офіційним даними, останній загін УПА був знищений на Овруччині в 1949-му році.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Овруч. Партизанський край отключены  

Малин. Тут пройшла княгиня Ольга

Деякі вчені вважають, що місто було побудовано князем Малом, точніше, по його безпосередній вказівці. Хоча питання це досить спірне, оскільки на території нинішнього Малина, у його південно-східній частині, дотепер збереглися залишки древнього городища, побудованого приблизно в VIII-IX століттях — як фортеця для захисту кордонів племені древлян. І відбулося це задовго до появи на історичній сцені князя Мала. Наприкінці IX століття біля фортеці на березі ріки Ірша з’явилося відкрите поселення, що у середині X століття було зруйновано, ймовірно княгинею Ольгою, чия дружина йшла на Іскоростень для розправи з непокірливими древлянами й попутно спалила Малин. Однак незабаром городище було відновлено й продовжувало виконувати свої функції фортеці — аж до XIII століття, коли до малину підійшли полчища хана Батия.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Малин. Тут пройшла княгиня Ольга отключены