Малин — ровесник Житомира

Деякі історики пов’язують назву міста Малина з ім’ям древлянського князя Мала. Однак на гельській (другій державній мові Ірландії, що відноситься до кельтської мовної групи) топонім «Малин» означає «скеля». Цілком імовірно, це відлуння часів Трипільської культури, коли територію нинішнього Малина населяли кімерійці, яких багато істориків зв’язують із предками кельтів. Версії версіями, однак офіційна історія Малина нараховує більш ніж 1100 років — стільки ж, скільки й історія Житомира…

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Малин — ровесник Житомира отключены  

Коростишів. Часи давні

Ще в кам’яному віці на території сучасного Коростишева жили люди. Археологи знаходили тут сліди стоянок первісних людей, предмети їхнього домашнього побуту, залишки древніх жител… Однак перше письмове згадування про Коростишів відноситься до 1499 року, коли великий князь Литовський Олександр подарував село Коростишево разом з людьми й землями якомусь Семену Кмиті. Останній влаштувався не в самому селі, а десятком верст західніше, вибудувавши в районі нинішнього села Кмитова дерев’яну фортецю. Сьогодні залишків тієї фортеці немає й у спогадах, залишилася лише назва населеного пункту — Кмитів. Синові Семена, воєводі Смоленському й старості Чорнобильському (!!!), мабуть, було в тягар володіти віддаленим як для нього маєтком, і він в 1565 році продав Коростишів своєму братові — Івану Олізару. До речі, у Житомирі, на католицькому цвинтарі дотепер зберігся склеп, на якому час не стер напис: «Єжи Олізар, онук сенатора Нарциса Олізара». Цей склеп має пряме відношення до коростишівських поміщиків. Сенатор Олізар брав участь у польському визвольному русі кінця XVIII століття й після переслідувань із боку царської влади виїхав на постійне проживання на Захід. Його брат Густав Олізар — найвідоміший поет, що дружив з Пушкіним і мав відношення до декабристів. Саме Густав Олізар, коростишівский поміщик, тримав вінець під час церемонії вінчання Оноре де Бальзака з Евеліною Ганською (відбувалося це в костьолі св. Варвари в Бердичеві).

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Коростишів. Часи давні отключены  

Малин ледве не став містом-героєм

Про легендарне Малинське підпілля знає весь колишній СРСР. Іменами Ніни Сосніній й її товаришів у Радянському Союзі називалися піонерські загони, у далеких містах Далекого Сходу вулиці носили імена бійців Малинського підпілля… Сьогоднішні школярі (не всі, звичайно, але багато хто) навряд чи можуть сказати, хто така Ніна Сосніна. І мало хто знає, що Малин на початку 60-х років минулого століття ледь не одержав звання Міста-Героя. Це питання всерйоз розглядалося в ЦК КПРС, а потім на Верховній Раді СРСР. І бути б Малину Містом-Героєм, якби не одна деталь: в 1941-м році він не мав статусу міста, а був усього лише селищем міського типу (забігаючи наперед, помітимо, що містом Малин став тільки 18 листопада 2003 року — відповідно до постанови Верховної Ради України). А селищам героїв не присвоювали, тільки містам.
Фронт наблизився до Малина вже на початку липня 1941 року. Особливо завзяті бої з окупантами зав’язалися на залізничній станції, що чотири рази переходила від наших до німців і назад. Оборона ж міста тривала місяць. Малин обороняла 5-я армія генерала Потапова, 1-а протитанкова артилерійська бригада, 215-та механізована дивізія, 32-й залізничний батальйон. В обороні міста брали участь практично всі його жителі. А буквально відразу після того, як німцям все-таки вдалося ввійти в місто, біля Малина став діяти партизанський загін І. Бровкіна. А наприкінці того ж 1941-го в Малині було організоване підпілля, на чолі якого встав лейтенант П. Тараскін. Підпільники діяли не тільки в самому місті, але й створили свої групи в сусідніх селах. 16 січня 1943 року німцям вдалося захопити Тараскіна і його товаришів і розстріляти. Керівництво Малинським підпіллям взяла на себе комсомолка Ніна Сосніна, випускниця Малинської школи № 1. В організацію влилася молодь, підпільники доставляли партизанам зброю, медикаменти, поширювали листівки… Штабом організації став будинок учительки Є. Дорошок. 31 серпня 1943 року в штаб з пораненням був доставлений партизан Федір Зінченко, якому тут же почали робити термінову операцію. У цей момент будинок оточили німці, оскільки в рядах підпільників виявився зрадник. На пропозицію здатися підпільники, зрозуміло, послали німців куди подалі. У відповідь окупанти підпалили будинок. У вогні загинули Ніна Сосніна, її батько Іван Соснін і Федір Зінченко. Згодом П. Тараскіну й Н. Сосніній було посмертно привласнене звання Героїв Радянського Союзу.
До речі, звільнений Малин від німецько-фашистських загарбників був 12 листопада 1943 року. За роки окупації німці знищили в місті майже 1500 мирних жителів. У всьому ж Малинському районі загинуло близько 6-и тисяч чоловік.

Published in: on 07.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Малин ледве не став містом-героєм отключены  

Зв’ягель будується

На відміну від Житомира або Бердичева, Зв’ягель не виявився в зоні бойових дій військ Богдана Хмельницького й тому українські козаки його не штурмували. Ціле сторіччя — з XVII по XVIII століття — містечко мирно існувало під владою Польщі, а в XVIII столітті опинилося в складі Російської імперії.
Саме з XVIII століття стало спостерігатися поступове перетворення Зв’ягеля з маленького поселення оборонного призначення в повноцінне місто. Цікаво, що своїм ростом Зв’ягель, як місто інтернаціональне, був зобов’язаний культовим спорудженням. В 1730 році в місті побудували дерев’яний собор, десять років через — синагогу, у середині сторіччя — дерев’яну Свято-Троїцьку церкву, а в 1766 році — кам’яний костьол. Що стосується останнього спорудження, то на його будівлю не вистачило привезеного каменю й вирішено було, щоб добудувати костьол, розібрати кріпосну стіну замка, що давно перестала виконувати колишні оборонні функції. У такий спосіб замок і розібрали.
Цікавий факт: уперше на території Житомирщини спеціалізована пожежна команда з’явилася саме у Зв’ягелі. В 1766 році в місті налічувалося 379 будинків (для порівняння, у Житомирі в той час було всього 275 будинків). В 1775 році у Зв’ягелі почалася страшна пожежа, у результаті якої згоріла майже половина житлового фонду. У виниклій паніці народ просто розбігався з міста й пожежу нікому було гасити. Якби не злива, що полила, від міста залишилися б одні головешки. Керівництво міської громади, навчене цим гірким досвідом, виділило гроші з міської скарбниці на формування спеціальної пожежної команди, яка б при необхідності могла б оперативно реагувати на зненацька виниклі вогнища пожежі.
Не дивлячись на заселеність, розміри міста в той час були не такі вже і великі — приблизно 70 гектарів. Дійсний ріст Зв’ягеля почався зі спорудження в 1850 році Києво-Брестського тракту. Багато вулиць міста були вимощені каменем, з’явився Ново-Корецький тракт, на якому був побудований цілий комплекс будинків кінно-поштової станції. Сюди входили станційний будинок, ямська й готель. Будинки збереглися й до цього дня.
А біля Києво-Брестського тракту був побудований… будинок терпимості, що обслуговував головним чином ямщиків, і згорів в 1893-м року внаслідок влучення блискавки. Як свідчать документи, у результаті цієї пожежі загинула одна дівиця й аж 7 клієнтів.

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Зв’ягель будується отключены  

Черняхів — таємна столиця масонів?

У березні 1825 року в Черняхів почали з’їжджатися у великій кількості армійські офіцери, до яких приєднувалися якісь цивільні молоді люди. Цей факт пройшов повз шукачів таємної поліції, оскільки село перебувало в досить глухому місці, удалині від основних шляхів. Можна сказати, що влада «прошляпила» досить знаменну історичну подію, а саме: з’їзд «Суспільства об’єднаних слов’ян», що має саме пряме відношення до декабристського руху. Є версія, що саме в Черняхові побачила світ «Конституція», написана одним з декабристських вождів Павлом Пестелем, що тоді був командиром Чернігівського полку.
Цікаво, що в січні 1826 року в Черняхові під час обшуку в місцевого жителя Петра Тимофіїнка, вільного селянина, що був не писемним, але статку якого міг позаздрити будь-який поміщик («куркуля», можна сказати), поліція знайшла книгу російською мовою, що називалася… «Конституція Американських Сполучених Штатів»! Поліції вдалося вирахувати, що саме в будинку Тимофіїнка рік назад і відбувався з’їзд «Братерства об’єднаних слов’ян». Мовляв, це вони залишили американську конституцію — так виправдувався селянин. Згодом селянина обвинуватили в причетності до… масонської ложі «Брати Хирама» (практично всіх декабристів згодом обвинуватили в масонстві) і запроторили на сибірську каторгу за «вільнодумство». У будинку Тимофіїнка, у підвалі, була виявлена кімната, стіни якої були розмальовані якимись незрозумілими символами, і поліція зробила висновок, що саме в ній і відбувалися зборів членів масонської ложі.

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Черняхів — таємна столиця масонів? отключены  

Коростень. Від кам’яного віку до князя Мала

Географічне положення Коростеня досить зручне, саме тому тут розташований найбільший в області залізничний вузол. Розташований він на ріці Уж, в 87 кілометрах від Житомира й в 60 кілометрах від кордону з Білорусією. До Києва від Коростеня — 150 кілометрів.
У часи палеоліту в Коростені було досить велике — чи не найбільше в Європі — родовище кременя. Саме тому тут селилися люди. Найдавніші кам’яні знаряддя, знайдені на території міста, вчені датують 10 тисячами років. В 1887 році група археологів на чолі з В. Антоновичем виявила тут залишки неолітичних поселень, сліди майстерень, у яких вироблялися знаряддя праці епохи бронзи.
Що стосується появи на Коростенщині слов’ян, то вона відноситься до V-VII століть нашої ери. І тоді в долині Ужа стали з’являтися невеликі поселення. Одне з них, вибудуване на гранітній горі над рікою, згодом виросло в столицю слов’янського племені древлян — місто Іскоростень. Вже на початку Х століття Іскоростень був потужною фортецею, обнесеною високим частоколом з необтесаних багатовікових дубових стовбурів, постійною резиденцією древлянських князів (До речі, назва Іскоростень походить від словосполучення: «З кори стіни»). Ще в 883 році князь Олег обклав древлян даниною, а вже в 907 році древляни брали участь разом з ним у поході на Царьград. Однак в 913 році, коли Олег помер, плем’я відмовилося платити данину київському князеві Ігореві. Останньому довелося силою скоряти древлян. Але в 945 році, коли князь вирішив взяти із древлян данину в подвійному розмірі, почалося повстання, древляни розбили князівську дружину, а самого Ігоря вбили . Розібратися з непокірливим плем»ям з’явилася дружина Ігоря, Ольга, що протягом трьох місяців простояла з військом під Іскоростенем, однак силою здолати місто не змогла й зважилася на знамениту хитрість із голубами. Птахи, віддані княгині як данина, повернулися в місто, кожний із тліючим вугіллячком на хвості. У результаті Іскоростень згорів дотла, а древлянський князь Малий був жорстоко страчений. Частина населення була перебита, інша ж частина пішла в печери під містом, куди князівські дружинники чомусь побоялися сунутися.
До речі, повстання древлян 945 року відбито в російському билинному епосі й в Іпатіївському літописі. Саме з останнього джерела ми знаємо сьогодні про хитрість і військову кмітливість княгині Ольги.

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Коростень. Від кам’яного віку до князя Мала отключены  

Ємільчино. Що було в сивій давнині

Уперше селище згадується в письмових джерелах в 1802-му році — за назвою Межирічка. Тобто стародавністю, як може здатися на перший погляд, тут і не пахне. Однак зроблені в середині 80-х років минулого століття неподалік від селища археологічні розкопки допомогли виявити тут залишки доісторичного поселення приблизно бронзового століття. Правда, до утворення селища воно має лише територіальне відношення. Не збереглося в окрузі й залишків яких-небудь речовинних свідчень часів Київської Русі. Хоча в більш пізні часи, судячи з польських джерел, на березі ріки Уборті в XVI столітті стояла невелика фортеця, побудована для захисту від татарських набігів. Хоча навряд чи татари мали бажання забиратися в цей болотистий край, де й нормальних доріг не було.

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Ємільчино. Що було в сивій давнині отключены  

Черняхів. «Темні роки»

Саме цікаве, що зв’язки Черняхова з «світовим масонством» не переривалися навіть в «темні» тридцяті роки минулого століття — якщо вірити кримінальним справам того часу, які «клепались» самі знаєте як.
В 1937 році НКВС «вирахувало» у Черняхові (це в селищі із трьома тисячами населення!) цілу «філію масонської ложі «Смарагдове братерство», що (цитуємо кримінальну справу) «ставив метою скинення Радянської влади шляхом впровадження своїх людей у радянський партійний і державний апарат. Арештовані жителі Черняхова Ровнейко, Алексіюк і Панченко зізналися, що регулярно читали антирадянську літературу масонської спрямованості й агітували місцеве населення скинути Радянську владу, яку хотіли замінити державним устроєм США…». Протоколи допитів черняхівских «масонів» написані рукою слідчого, а в графі, де повинна стояти підпис арештованого, що ознайомився з написаним, у всіх трьох протоколах коштує хрестик, що вказує на неграмотність допитуваних. Тому й дивно, як арештовані Ровнейко, Алексіюк і Панченко могли читати масонську літературу. Цілком можливо, це всього лише чергова «справа» НКВС, що виконувало план по «ворогах народу». Слідчий, мабуть,був інформований про те, що в XIX столітті в Черняхові існувала масонська ложа, і на цій основі вирішив сфабрикувати справу.

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Черняхів. «Темні роки» отключены  

Бердичів. Новий час

Що можна сказати про сьогоднішнє місто № 2 Житомирщини? В 1989 році населення Бердичева становило 93 тисячі чоловік, сьогодні — 82. Як і всі міста нашої області, Бердичів пережив відтік населення, що почався на початку 90-х років минулого століття й сьогодні його з повною відповідальністю можна назвати містом що розвивається.
Ще в тому ж 1988 році в Бердичеві працювали такі підприємства, як заводи хімічного машинобудування «Прогрес», верстатобудування — «Комсомолець», шкіряне об’єднання, шкіряно-взуттєве, м’ясний комбінати, рафінадний, солодовий, комбікормовий, молочний заводи, меблева, друкарсько-офсетна, швейна, фабрики. У місті налічувалося 22 загальноосвітніх, музична й спортивна школи, 3 ПТУ, машинобудівний технікум, медичне й педагогічне училища, 4 лікувальні установи, Будинок культури, 5 клубів, 3 кінотеатри, 53 бібліотеки.
І сьогодні колишня економічна міць міста починає відроджуватися. Чого коштує, наприклад, бердичівське пиво, знамените не тільки в Україні, але й за її межами. І не випадково саме Бердичів зовсім недавно був обраний як місце проведення міжнародного кінофестивалю військово-патріотичної документалістики «Кінотур».

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Бердичів. Новий час отключены  

Коростишів. «Кам»яний господар»

У відомого письменника Бажова можна знайти безліч народних сказань, записаних їм на Уралі: про «Господарку мідної гори», наприклад, або «Великому Полозі». Є таке сказання й у Коростишеві. Причому з’явилося воно в 1941-му році, з початку німецької окупації. Німці, до речі, теж досить зацікавилися коростишівськими гранітами й почали вивозити їх у свою Німеччину в великих кількостях. Однак на початку 1942 року в кабінеті коменданта місцевого гарнізону пролунав телефонний дзвінок, і голос на чудовій німецькій мові, зовсім без акценту, пояснив здивованому офіцерові, що якщо німці не припинять красти камені, «Кам’яний господар» розсердиться і сховає весь граніт під воду. Комендант тільки посміявся, однак у березні 1942 року на одному з відкритих кар’єрів раптом з-під землі пішла вода й весь кар’єр був повністю затоплений — разом з технікою. Сьогодні на цьому місці перебуває мальовниче озеро, улюблене місце відпочинку коростишевців.
Німці, хоча й списали, що відбулося на підступи партизанів, видобуток граніту все-таки припинили, точніше, майже припинили. Не знаю, чи має відношення до партизанів «Господар каменю», однак легенда, погодитеся, цікава.

Published in: on 06.05.2009 at 10:00  Комментарии к записи Коростишів. «Кам»яний господар» отключены