В Бердичеве тринадцатилетний парень насилует животных и издевается над людьми

Тринадцатилетний парень насилует животных и издевается над людьми. Даже спецзаведения области не хотят брать подростка на воспитание. А его мать просит лишить ее родительских прав, чтобы сына взяли как сироту.

На вид 13-летний Саша – обычный бердичевский парень. Сразу не скажешь, что этот ребенок может причинить кому-то вред. Но в свои молодые годы он получил славу разбойника и извращенца.

Говорят – насилие парень проявляет не только к людям, но и к животным. Иногда в ужасных формах. Поговаривают, якобы парень изнасиловал даже собственную кошку. Его мать не отрицает жестокости сына. Но говорит – это не повод не брать ее сына в учебные заведения.

Татьяна Мулярчук, мать: «Была собака, он ее поджег, она горела, кричала. Соседка зашла и потушила. Был в интернате, он там к виску нож приставил. Там его не захотели. Был в Любере, детей душил. Он нигде не учится, все считают – исполнительная служба, милиция, что нет учреждения для него. Я считаю, они просто не хотят этим заниматься».

В службе работы с несовершеннолетними отрицают свою бездеятельность. Говорят – делали и продолжают делать все возможное, чтобы решить этот вопрос. Впрочем, объясняют, что Саша сам отпугивает людей своим поведением.

Алексей Бортник, начальник службы по делам несовершеннолетних г. Бердичева: «Поменял три учебных заведения в связи с тем, что медико-педагогическая комиссия дает выводы, что он не может учиться в учреждениях, где есть дети, так как у него неадекватное поведение, психически больной».

Исполнительная власть и милиция говорят – для несовершеннолетнего Саши сделали все, что могли. Мать парня считает, что этого не достаточно. Теперь как ни парадоксально, для того, чтобы сделать больше, парень должен совершить тяжелое преступление.

Татьяна воспитывает сына одна. Раньше помогала бабушка, но после ее смерти все заботы легли на плечи матери. Она говорит – обучение поможет ее сыну преодолеть психические расстройства. Но психологи так не считают.

Юрий Ирхин, психолог: «Такие формы патологии. Если оно психическое, то может передаться по наследству, неполноценность ума. Но, как правило, это издержки воспитания. Если мальчик он видел поведение взрослых. Такие формы копируются и проявляются потом».

Госслужащие разводят руками. Указывают на отсутствие специальных учреждений на территории Житомирской области. Единственный выход изолировать юношу от общества – суд.

Алексей Бортник, начальник службы по делам несовершеннолетних г. Бердичева: «Есть спецучреждения, школы социальной реабилитации. Попадают туда после суда, их направляют туда».

В милиции Сашу знают хорошо. Тем не менее, на серьезном криминале его не ловили – только мелочи.

Наталья Степанюк, сотрудник отдела Бердичевского РО милиции: «Находится на учете за совершение ряда мелких преступлений… возраст малый к криминалу привлекать. У ребенка есть определенная жестокость к окружающим… Он может навредить животному и даже убить».

Судьбой Саши живо интересуются и соседи. Но люди больше боятся за себя, а не за него – тринадцатилетнего ребенка.

Соседка: «Соберу подписи и напишу в Министерство и тогда пусть они разбираются, все суды кому он что наделал».

Сейчас к Саше приходят домой учителя, однако редко застают его дома. Юноша часто убегает из дома. Иногда его находят в Киеве. В службах работы с несовершеннолетними парня называют миной замедленного действия. Только когда она взорвется – никто не знает.

Украина Криминальная

Реклама
Published in: on 24.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи В Бердичеве тринадцатилетний парень насилует животных и издевается над людьми отключены  

Адміністративно-територіальний устрій Житомирської області

Територія Житомирської області займає площу 29,9 тис.кв.км, що складає 4,9% площі України.
Загальна кількість населених пунктів області — 1681, в т.ч.:
міст обласного підпорядкування — 4;
міст районного підпорядкування — 6;
селищ — 44; сіл — 1627.

Обласний центр — місто Житомир — займає площу 6,0 тис.га, чисельність населення становить 293,4 тис.чол. Область складається з 23 районів і 4 міст.

Андрушівський район утворений 7 березня 1923 року. Площа 0,9 тис.кв.км. З корисних копалин є родовища гранітів, вапняків, бурого вугілля, суглинків, піску і торфу. Площа лісів 7,4 тис.га, з них 71 відсоток дубово-грабових та 20 відсотків ялиново-соснових з домішками берези, в”яза, вільхи, тополі. Провідна галузь промисловості — цукрова.

Баранівський район утворений у 1923 році. Площа 1,0 тис.кв.км. Корисні копалини: будівельні матеріали (граніти, каолін, глини, піски, лімоніти) та торф. У цьому районі — 13 річок басейну Дніпра, найбільші Случ, Смілка, Церем (притока Горині). На базі місцевих сировинних ресурсів розвинута фарфоро-фаянсова та скляна промисловість. Спеціалізація сільського господарства — рослинництво льонарсько — картоплярського та тваринництво м:ясо-молочного напрямів.

Бердичівський район утворений у 1923 році. Площа 0,9 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніти, каолін, суглинки, будівельний пісок та торф. Провідне місце належить харчовій та деревообробній промисловості. Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, технічних та кормових культур; тваринництво — м”ясо-молочного напряму.

Брусилівський район утворений у 1990 році. Площа 0,6 тис.кв.км. Корисні копалини: буре вугілля, торф, граніт, глини. Розвинута харчова промисловість. Сільське господарство спеціалізується на рослинництві та тваринництві м”ясо-молочного напряму.

Володарсько-Волинський район утворений у 1923 році. Площа 0,9 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніти, габро, лабрадорит, кварц, топази, суглинки, піски. Розвинуті гірничо-рудна та харчова промисловість.

Романівський район утворений у 1923 році. Площа 0,9 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніти, суглинки, кварцові піски, гнейси, торф. В районі є підприємство скляної, паперової, харчової промисловості. Спеціалізація сільського господарства — рослинництво, зерново-буряківничо-льонарського і тваринництво м”ясо-молочного напрямів.

Ємільчинський район утворений у 1923 році. Площа 2,1 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніт, торф, суглинки, піски. Розвинута харчова промисловість. Рослинництво переважно зернового, тваринництва — м”ясо-молочного напряму.

Житомирський район утворений у 1928 році. Площа 1,4 тисяч кв.км. Корисні копалини: глина, пісок, граніт. Основний промисловий центр — м.Житомир. Спеціалізація сільського господарства — рослинництво, буряківничо-зернового і тваринництво м”ясо-молочного напрямів.

Коростенський район утворений у 1923 році. Площа 1,8 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніт, лабрадорит, пісок. Основний промисловий центр — м.Коростень. У районі переважають підприємства будівельних матеріалів і легкої промисловості. Сільське господарство спеціалізується на рослинництві зерново-картоплярського і тваринництві м”ясо-молочного напрямів.

Коростишівський район утворений у 1924 році. Площа 1,0 тисяч кв.км. Корисні копалини: буре вугілля, торф, граніт, лабрадорит, габро. Розвинуті галузі промисловості: лісова, легка, будівельних матеріалів. Сільське господарство спеціалізується на рослинництві зерново-картоплярського, тваринництві м”ясо-молочного напрямів.

Лугинський район утворений у 1923 році. Площа 0,96 тисяч кв.км. В районі значні поклади торфу, граніту, піску, глини. Галузі промисловості: харчова, будівельних матеріалів. Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні картоплі, хмелю і тваринництві м”ясо-молочного напряму.

Любарський район утворений у 1923 році. Площа 0,8 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніт, вапняки, торф, каолін. Розвинуті галузі промисловості: харчова та будівельних матеріалів. Сільськогосподарське виробництво спеціалізується на рослинництві зерново-буряківничого та тваринництві м”ясо-молочного напрямів.

Народицький район — район на північному сході області. Утворений у 1923 році. Площа 1,3 тисячі кв.км. Екологічна ситуація в районі зумовлена важкими наслідками аварії на Чорнобильській АЕС (1986 р.).

Малинський район утворений у 1937 році. Площа 1,5 тисяч кв.км. Є значні поклади ільменіту, будівельних матеріалів. Основний промисловий центр — м.Малин. Розвинуті: паперова, харчова, машинобудівна, швейна, деревообробна промисловість. Спеціалізація сільського господарства — тваринництво м”ясо-молочного та рослинництво картоплярсько-льонарського напрямів.

Новоград-Волинський район утворений у 1923 році. Площа 2,1 тисяч кв.км. Корисні копалини: торф, граніт, пісок, глина. Розвинуті: скляна, харчова, паперова промисловість. Галузь спеціалізації сільського господарства — рослинництво льонарсько-зернового і тваринництво молочно-м”ясного напрямів.

Овруцький район творений у 1923 році. Площа 3,2 тисяч кв.км. район багатий на цінні будівельні матеріали: граніти, вогнетривкі глини, кварцові піски. У зв”язку з аварією на Чорнобильській АЕС у 1986 році північно-східна частина області найбільше забруднена радіоактивними елементами. Розвинуті галузі промисловості: легка, харчова, будівельних матеріалів.

Олевський район утворений у 1923 році. Площа 2,2 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніт, пісок, глина, торф. Галузі промисловості: машинобудівна, харчова, будівельних матеріалів. Рослинництво спеціалізується на вирощуванні картоплі, хмелю, льону, пшениці; тваринництво — м”ясо-молочного напрямів.

Попільнянський район утворений у 1923 році. Площа 1,0 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніт, торф. Галузі промисловості: харчова, будівельних матеріалів. Сільське господарство спеціалізується на рослинництві зерново-буряківничого і тваринництві м”ясо-молочного напрямів.

Радомишльський район утворений у 1923 році. Площа 1,3 тисяч кв.км. Корисні копалини: глина, пісок, граніти, мармур, мінеральні фарби. Галузі промисловості: скляна, харчова, будівельних матеріалів. Галузі спеціалізацій сільського господарства — рослинництво льонарсько-картоплярського і тваринництво м”ясо-молочного напрямів.

Ружинський район утворений у 1937 році. Площа 1,0 тисяч кв.км. В районі — значні поклади граніту, цегельно-черепичних глин. Розвинута харчова промисловість. Галузі спеціалізації сільського господарства — рослинництво зерново-буряківничого та тваринництво м”ясо-молочного напрямів.

Червоноармійський район утворений у 1923 році. Площа 0,85 тисяч кв.км. Основні промислові підприємства розміщені у м.Червоноармійську. Галузі спеціалізації сільського господарства — рослинництво зерново-льонарського та тваринництво молочно-м”ясного напрямів.

Черняхівський район утворений у 1923 році. Площа 0,85 тисяч кв.км. Корисні копалини: граніт, габро, лабрадорит Розвинута гірничо-добувна промисловість. Галузі спеціалізацій сільського господарства — рослинництво зерново-картоплярського і тваринництво м”ясо-молочного напрямів.

Чуднівський район утворений у 1923 році. Площа 1,0 тисяч кв.км. В районі — значні поклади гранітів, піску, торфу. Промисловість спеціалізується на переробці сільськогосподарської сировини. Галузі сільського господарства — рослинництво зерново-буряківничого та тваринництво м”ясо-молочного напрямів.

Published in: on 01.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи Адміністративно-територіальний устрій Житомирської області отключены  

О резиденции Генриха Гиммлера на Житомирщине

В отличие от ставки Гитлера в Винницкой области в Украине о резиденции Генриха Гиммлера на Житомирщине военные историки упоминают редко, но именно здесь рейхсфюрер пытался осуществить свою мечту о заселении «настоящими немцами» восточных оккупированных территорий.

«Десять лет тому назад никто и мечтать не мог о том, чтобы высшие чины встретились в таком месте — недалеко от русского города Житомира», — заявил Гиммлер на совещании командования СС и полиции, состоявшемся в конце лета 1942 года в его украинской ставке Хегевальд.

Далее Гиммлер зачитал печально известный план «Ост» по колонизации восточных оккупированных земель. В Житомирской области он начал приводить этот план в действие, создавая «маленькую Германию» на украинской земле.

В годы Второй мировой войны лидеры воюющих стран строили хорошо защищенные секретные командные пункты для обеспечения собственной безопасности. Особенно больших успехов в подобном строительстве достигла Германия. Чтобы защитить высших чинов вермахта от возможных покушений, было построено шестнадцать подземных ставок. Три из них были расположены на территории Украины. Две — Вервольф («Волк­оборотень») и Штрайнбрук («Каменоломня»), предназначенные соответственно для Адольфа Гитлера и рейхсмаршала Германа Геринга, — в Винницкой области. Третья — Хегевальд («Заповедный лес») — располагалась на месте современного поселка Гуйва, недалеко от трассы Житомир — Винница. Хозяевами Хегевальда должны были стать рейхсфюрер СС Генрих Гиммлер, рейхсминистр доктор Ганс Ламмерс и министр иностранных дел Иоахим Риббентроп.

«Заповедный лес» для Гиммлера строили с 10 октября 1941го по 1 июля 1942 года советские военнопленные под надзором эсэсовцев. Учитывая особую секретность объекта, можно предположить, что по окончании работ всех строителей расстреляли. Документов, которые могли бы свидетельствовать об их судьбе, до сих пор не обнаружено. «Железный Генрих», видимо, не верил в дружелюбие местного населения, поэтому всех жителей деревень, расположенных вблизи строительства, выселили, а резиденцию оградили от внешнего мира тремя тысячами метров колючей проволоки. Общую территорию ставки — 1,2 тыс. квадратных метров — тщательно замаскировали сверху насаждениями из деревьев, ореховых кустов и дерна.

В двухэтажном строении, которое до войны было Домом культуры, по приказу Гиммлера расположился штаб военного руководства. На случай бомбардировок в ставке обустроили два наземных бункера легкого типа. Толщина стен в комнатах достигала 3 метров, перекрытие — 4 метров. Над объектом была растянута маскировочная сетка и сооружена фальшивая крыша. На фотографии с воздуха все это смотрелось как обыкновенный дом. Таким способом нем­цы хотели обезопасить ставку от возможного уничтожения советской авиацией или артиллерией. Арматура и трубы водоснабжения в бункере были с антикоррозийным покрытием из сплава, состав которого специалисты не могут разгадать до сих пор. Словом, все было устроено по последнему слову техники, в том числе прямая связь с Берлином.

Строители не забыли и о здоровом образе жизни — на лужайке возле бункера обустроили корт для тенниса, к услугам гостей были и прогулки на лошадях. Правда, такое удовольствие несло угрозу быть убитым партизанами или местными крестьянами, о чем Гиммлер неоднократно предупреждал своих посетителей. Тем не менее все же находились желающие повысить уровень адреналина в крови, разъезжая на глазах у местных партизан.

К примеру, однажды, не послушавшись предупреждений своего шефа, поплатился жизнью личный пилот Гиммлера. Изъявив желание прокатиться верхом на лошади по околице ставки, он не вернулся обратно в назначенное время. Вскоре его нашли мертвым возле одной из местных деревень. В отместку за убитого летчика всех крестьян этой деревни рейхсфюрер приказал сжечь заживо.

Гиммлер бывал в Хегевальде только тогда, когда в свою украинскую ставку Вервольф приезжал Гитлер. Это не помешало «Железному Генриху» провести в своем «Заповедном лесу» несколько исторически важных встреч.

Так, в августе 1942 года в ставку к Гиммлеру тайно приезжал шеф политической разведки Германии Вальтер Шелленберг. В ходе встречи они обсудили план устранения Гитлера от власти, согласно которому Германия прекращала войну и заключала сепаратный мир со странами Запада. Шелленберг считал, что именно Гиммлер должен заменить фюрера, и чем быстрее это произойдет — тем лучше для немецкого народа. Однако воплотить этот план в жизнь заговорщикам не удалось. Кроме Шелленберга в Хегевальде побывали Ламмерс, Риббентроп и рейхскомиссар Украины Эрик Кох.

В конце лета 1942 года в «Заповедном лесу» состоялось совещание высших чинов полиции и командиров частей СС, на котором присутствовало 100120 человек. Тогда Гиммлер зачитал известный план «Ост», который предусматривал колонизацию оккупированных восточных территорий.

«В следующем году, — заверял Гиммлер присутствовавших, — мы окончательно захватим и те территории европейской России, которые еще нами не завоеваны. В ближайшие двадцать лет мы должны заселить немцами Белоруссию, Литву, Эстонию, Латвию и Крым.

В остальных областях мы организуем вдоль дорог небольшие города с населением в 1020 тыс. жителей под охраной наших гарнизонов. Вблизи этих городов будут наши автострады, а в радиусе 10 километров — немецкие деревни, — чтобы наши люди жили в немецком окружении. Эти поселенияжемчужины сначала распространятся до Дона и Волги, а потом, я надеюсь, и до Урала и будут всегда поставлять нам здоровое потомство германской крови».

Следуя вышеизложенному плану, уже в августе 1942го Гиммлер отдал приказ организовать вокруг своей резиденции первые поселения «истинных немецких крестьян», с которыми ему было бы жить веселее и безопаснее, нежели с украинскими. Предполагалось организовать три таких поселения: Келенфельд — на месте села Калиновка возле Винницы, Форстештадт — севернее Житомира, между Черняховым и Коростенем, а также Хегевальд (в честь ставки Гиммлера) — между Житомиром и Бердичевом. Именно эти места, по убеждению рейхсфюрера, должны были стать зародышем будущей Остготской империи.

Жителей деревень, находившихся на территории будущей колонии Хегевальд, планировали переселить в другие области Украины — Киев­скую, Днепропетровскую, Херсонскую, Сталинскую (Донецкую). На их место должны были заселиться так называемые «фольксдойче» (немецкое население, проживающее на территории СССР).

Выселение украинских крестьян немцы проводили без предупреждения. Как правило, на рассвете деревню окружал немецкий полицейский отряд, иногда в сопровождении бронетранспортеров и танков. Немецкий комендант и его охранники заходили в дома и приказывали жильцам немедленно выселиться. Изгнанникам разрешалось на три дома иметь одну повозку, запряженную в большинстве случаев коровой — лошадей брать с собой не позволяли. На эту тележку не всегда умещались даже малые дети и старики. Забирать с собой свое хозяйство — скот, птицу, а также запасы пищи — запрещалось.

К 12 часам дня, когда деревня уже была очищена от украинского населения, приезжали машины с немецкими колонистами. По приказу коменданта они разъезжались по деревне занимать «свои» дома, на воротах которых были заблаговременно обозначены мелом фамилии новых жильцов. Каждый немецкий поселенец становился полноправным хозяином всего имущества, оставленного украинцами. В его владение поступали дом с пристройками, огород, сад, скот, продукты питания и т. д. Свидетели рассказывают, что «фольксдойче» иногда въезжали в дома, в которых на печке стоял еще горячий обед.

В новосозданную колонию Хегевальд вошло 29 деревень, украинские названия которых гитлеровцы заменили немецкими. Так, село Кодня переименовали на Нойпосен, Розкопана Могила — в Лохстингер, Закусыливка — в Альтпостен, Млыныще — в Модельштадт, и т. д. Каждый «фольксдойче», поселившийся в «Заповедном лесу» Гиммлера, получал 20 гектаров пахотной земли. Официальной датой открытия колонии стало 1 октября 1942 года. Руководил ею гаупткомиссар. Все указы, издаваемые оккупационными властями для украинского населения, жителей колонии не касались — здесь дейст­вовали только немецкие законы и порядки.

Таким образом, Генрих Гиммлер, находясь вдали от Германии, с размахом создавал себе домашнюю атмосферу на украинских землях.

До сих пор не известно, почему местные партизаны не сделали ни одной попытки уничтожить гиммлеровский уголок Германии на Житомирщине. Ведь рейхс­фюрер разъезжал по окрестностям один, без всякой охраны, правда, в бронированном «мерседесе». Мало того, местные руководители партизанского движения Сергей Маликов и Григорий Шелушков в своих отчетах ни разу даже не упомянули о ставке. Существует лишь одна местная легенда, согласно которой весной 1942 года гитлеровцы якобы задержали и расстреляли четырех людей с радиостанцией, которые, вероятно, собирались уничтожить Хегевальд. Тем не менее никаких документов, свидетельст­вующих о попытке нападения местных партизан на ставку, до сих пор не обнаружено.

По окончании войны о существовании Хегевальда мир узнал благодаря мемуарам Шелленберга. В 1956м в Лондоне вышла его книга «Лабиринт», в которой он вспоминает о своей встрече с Гиммлером в его ставке под Житомиром. Но советское руководство о месте нахождения украинской резиденции Гиммлера знало еще в годы войны. В декабре 1942го разведчики из отряда Дмитрия Медведева взяли в плен имперского советника связи подполковника фон Райста. Среди ценных секретных бумаг, захваченных у нацистов, была топографическая карта связи. Именно в этом документе красной линией обозначались подземные коммуникационные кабели не только резиденций Гитлера и Геринга, но и Хегевальда. Бесценные данные о местах пребывания главных лиц Третьего рейха разведчики немедленно отправляли в Москву. Однако во время войны Кремль этой информацией почемуто не воспользовался. Да и после войны советские власти так и не предали огласке правду о Хегевальде.

Published in: on 01.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи О резиденции Генриха Гиммлера на Житомирщине отключены  

Історія Житомирщини

У глибині сторіч починається історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в II тисячоріччі до н.е. Це підтверджують виявлені археологами поблизу міста поселення і кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. Розкопано також могильники VII сторіччя і залишки староруського городища Х—XIII сторіч.

Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчать легенди, свою назву місто одержало від імені дружинника київських князів Аскольда і Діра — Житомира, що ніби-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і оселився на скелі при злитті рік Кам’янки й Тетерева. У інших легендах розказується, що тутешні жителі відвіку торгували хлібом, жили мирно.

Дослідники й історики, і серед них відомий чеський учений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доказували, що древнє городище — майбутній Житомир — виникло як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста — мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, виникла, як вважають, від важливої в цьому краї культури — жита, що культивується тут із незапам’ятних часів. Є свідчення про те, що в давнину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир — це скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

У дійсності ж історична доля Житомира ніяк не була мирною. Хліборобам і ремісникам не раз припадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність. На древлянській землі в 945 році спалахнуло перше в Київській Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатіївському літописі. Древляни виступили проти непомірних поборів київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину. Під час одного з набігів князь був убитий, а дружина його розгромлена. Дружина Ігоря княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам — спалила їхню столицю Іскоростень і стратила біля п’ятьох тисяч мирних жителів. Незабаром, після цього древлянські землі остаточно ввійшли до складу володінь київських князів.

У 1240 році Житомир піддався нападу незліченних орд хана Батия. Місто було цілком розорено й зруйновано, мирні жителі були вбиті або потрапили в рабство.

У 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, на залишки яких ще і понині наштовхуються будівельники. Городяни мужньо захищалися від ворогів. Жорстокі і спустошливі набіги, як правило, супроводжувалися пожежами і руйнаціями.

У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і розграбував Житомир. За словами літописця, «…без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менгли-Гирея в 1482 році. Ще не раз за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову вставав з пеплу.

У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово росло, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і самим значним спорудженням був замок. У 40-х рр. XVI сторіччя він був перемурований і укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Його товсті стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою. Після Люблінської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу польських магнатів.

Жорстока експлуатація з боку шляхти, соціальна нерівність змушували населення зі зброєю в руках виступати проти гнобителів.

Коли в 1594-1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северіна Наливайко і Григорія Побєди, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхецького панування, яку очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував Богдан Хмельницький. Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. У селі Кодня, біля Житомира, було страчено біля трьох тисяч учасників повстання. На одному із курганів, де поховані загиблі, установлений пам’ятний знак. Після цих трагічних подій з’явилося ‘побажання’ найлютішим ворогам: ‘А щоб тебе свята Кодня не промайнула…’

Яким був Житомир у XVIII сторіччі? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, де нині знаходяться вулиці Ольжича, Московська, Пушкінська, Короленко, був центр міста, забудований переважно невеличкими одноповерховими цегельними і дерев’яними будинками. Тут, у центрі, знаходилися чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний костьол.

У 1804 році за указом царського уряду, Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.

Невеличке українське місто в різний час було місцем перебування видатних діячів вітчизняної історії.

В 1802-1809 роках у Житомир неодноразово приїжджав великий російський полководець М. І. Кутузов. З вересня 1811 року тут жив відомий російський воєначальник, герой Вітчизняної війни 1812 року П. І. Багратіон, що командував Подільською, а потім 2-ю Західною армією. Кур’єром для особливих доручень при штабі армії був Денис Давидов -майбутній організатор партизанського руху у війні з військами Наполеона і відомий поет.

У 1846 році за дорученням Тимчасової комісії з розгляду древніх актів місто відвідав Тарас Григорович Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам’ятники старовини, історія краю. У Кодні він поклонився праху борців за свободу народу, замалював гайдамацькі могили, побував у Новоград-Волинському. Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета. Спогади про Житомир і Новоград-Волинський зустрічаються в повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», поемі «Варнак» і повісті під тою ж назвою. У Житомирі Шевченко зупинявся в колишньому будинку поштової контори (тепер вул. Черняховського, 1), в будинку волинського губернатора (тепер на цьому місці побудовано кінотеатр “Україна”) та в будівлях архієрейського подвір’я. 1989 до 175-річчя Шевченка на одному з будинків архієрейського подвір’я відкрито меморіальну дошку. 1927 вул. Соляна і Монастирська були об’єднані в одну, яку названо іменем Шевченка. На розі вул.Шевченка та Великої Бердичівської 1979 встановлено погруддя поета. Автори пам’ятника — скульптор Б.Карловський, архітектор П.Бірюк.

На початку XIX сторіччя почали діяти просвітні і культурні заклади: чоловіча гімназія, чотирьох класове повітове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн.

Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відношень сприяли перетворенню Житомира в промислово-торговий центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир—Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв’язала Житомир із Бердичевом і Коростенем.

Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс усім відомі події трагічного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада тринадцять разів. Після громадянської війни, почалися масові будівництва і реконструкції міста. Були створені 1-й Волинський чавуноливарний завод і механічний завод «Сельмаш», що згодом організувалися в машинобудівний, а пізніше в мотороремонтний завод. Почали випуск продукції нові підприємства – фабрики музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфовально-граніровочна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики. Було відновлено рух залізницею, що з’єднала Житомир із Коростенем і Бердичевом, а також було відкрито в 1935 році залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв’язує Житомир із Києвом.

На передодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємства, у місті діяли 29 медичних установ. Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатри, 4 клуба, музей. Активними провідниками культурної революції на житомирській землі були поет А. Безіменський, драматург І. Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинский, М. Скорульский, режисер В. Магар, фольклорист і хормейстер М. Гайдай і інші. Житомир ставав значним промисловим і культурним центром. Але мирна праця його жителів перервала війна. 22 червня 1941 року в перші години війни місто було піддано бомбардуванню гітлерівської авіації. У наступні два-три дні більш трьох тисяч жителів пішли на фронт на захист Батьківщини.9 липня фашисти ввірвалися в Житомир. Війська 5-й армії під командуванням генерал-майора М. І. Потапова неодноразово переходили в контрнаступ, створюючи погрозу основним силам німецької групи армій «Південь». У озлоблених боях ворог загубив біля 30 тисяч солдат і офіцерів, сотні танків.

Героїчні дії воїнів 5-й армії на тривалий час затримали просування гітлерівських військ до Києва. Після захоплення міста, почалися чорні дні окупації. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло біля 400 чоловік. Масове знищення хворих і поранених, мирного населення фашисти здійснювали на восьмому кілометрі Новоград-Волинського шосе. У братських могилах тут поховано 45 тисяч мирних жителів, 65 тисяч військовополонених.

Активні бойові дії на початку 1942 року вели біля двадцятьох підпільних груп. Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами партизанських з’єднань С. Ф. Маликова й А. Н. Сабурова. 12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпусу і з’єднання 1-го гвардійського кавалерійського корпусу під командуванням генералів Н. Е. Чувакова і В. К.Баранова звільнили Житомир. Але ворог не хотів позбавитися важливого вузла комунікацій і, підтягнувши свіжі сили, перейшов у наступ. Після жорстоких боїв наші війська тимчасово залишили місто. Вирішальна битва на Житомирському напрямку почалася в грудні 1943 року, коли після 50-хвилинного артилерійського обстрілу і бомбардування з повітря війська 1-го Українського фронту прорвалися крізь ворожу оборону, розширили прорив до 300 км по лінії фронту і 200 км у глибину, звільнивши Радомишль, Брусилів, Коростишів.

Під Житомиром окупанти зосередили значні сили. Командування вирішило розгромити гітлерівський гарнізон у місті одночасно ударом з фронту і флангів. 30 грудня 3-я гвардійська танкова армія, перерізав шосейну дорогу Житомир — Бердичів, ізолювала житомирське угруповання ворога від бердичівського. Війська 60-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І. Д. Черняхівського, обійшли Житомир із північного заходу, перерізали залізницю і шосе Житомир—Новоград-Волинский. 4-й гвардійський танковий корпус генерала П. П. Полубоярова визволив село Висока Піч і закрив фашистам останній шлях до відступу.

За період тимчасової окупації Житомира фашисти знищили майже всі промислові підприємства, зруйнували культурно-побутові, навчальні установи, лікарні, сотні житлових будинків, пам’ятники.

Житомиряни достойно увічнили пам’ять про воїнів, підпільниках і партизанах, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

У повоєнний період Житомир заліковував численні рани. Адже було знищено біля 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

Зa період 1957-1990 років у місті побудовані десяткиs промислових, транспортних, будівельних, інженерних об’єктів. Серед них — льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, ‘Промавтоматика’, ‘Електровимірювач’, металоконструкцій, м’ясокомбінат, завод лабораторного скла тощо. Чисельність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968-1976 р. зросла вдвічі. У місті з’явилися нові вищі, середні спеціальні, науково-дослідницькі, проектно-конструкторські організації, розвивалися установи культури, спорту, туризму.

Published in: on 01.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи Історія Житомирщини отключены  

История города Житомир

Годом основания Житомира считается 884 — й. Как свидетельствуют легенды, свое название город получил по имени дружинника киевских князей Аскольда и Дира — Житомира, который будто бы отказался служить врагам князей, скрылся в лесах и поселился на скале при слиянии рек Каменки и Тетерева. В других легендах рассказывается, что здешние жители издавна торговали хлебом, жили мирно.

Имеются свидетельства о том, что в старину даже в центре города сеяли рожь, ячмень, стояли ветряные мельницы. О городе говорили: «Мир и жито», «Мир житичей». Возможно также, что Житомир — сокращенная форма от слова «животомир», — символ мирной спокойной жизни.

В 1240 году Житомир подвергся нападению бесчисленных орд хана Батыя. Город был полностью разорен и разрушен, мирные жители убиты или попали в рабство. В 1320 году житомирскую крепость захватили литовские князья. В эти же годы участились набеги кочевников. Местное население строило оборонительные сооружения с подземными ходами, на остатки которых ещё и поныне наталкиваются строители.

В 1444 году Житомир получил магдебургское право. Город постепенно рос, строился, развивались ремесла, торговля. Его центром и самым крупным сооружением был замок. В 40 — х годах XVI века он был перестроен и укреплен по проекту местного зодчего Семена Бабинского. Его толстые крепостные стены были окружены оборонительным рвом, заполненным водой. После Люблинской унии 1569 года Житомир попадает под власть польских магнатов. Жестокая эксплуатация со стороны шляхты, социальное неравенство заставляли население с оружием в руках выступать против угнетателей.

В 1648 году войско Богдана Хмельницкого штурмом взяло житомирский замок, а в 1651 году на северной окраине Житомира казацкие отряды Ивана Богуна наголову разбили 17 — тысячную армию польского князя Четвертинского. Тогда же в городе побывал Богдан Хмельницкий. Шляхта избрала Житомир местом судебной расправы с повстанцами. В селе Кодня, в семнадцати километрах от Житомира, было казнено около трех тысяч участников восстания. На одном из курганов, где похоронены погибшие, установлен памятный знак. После этих трагических событий появилось «пожелание» злейшим врагам: «А щоб тебе свята Кодня не минула…»

В 1804 году по указу царского правительства Житомир был официально утвержден административным центром Волынской губернии. Небольшой украинский город в разное время был местом пребывания выдающихся деятелей отечественной истории. В 1802 — 1809 годах в Житомир неоднократно приезжал великий русский полководец М. И. Кутузов.

Отмена крепостного права, развитие капиталистических отношений способствовали превращению Житомира в промышленно — торговый центр. В 1896 году была сооружена узкоколейная железная дорога Житомир — Бердичев, а во время первой мировой войны широкая колея связала Житомир с Бердичевом и Коростенем.

Житомир, как и большинство всех украинских городов, перенес всем известные события трагического 1917 года. За это время в городе менялась власть… тринадцать раз. После гражданкой войны, начались массовые строительства и реконструкции города. Были созданы 1 — й Волынский чугунолитейный завод и механический завод «Сельмаш», которые со временем организовались в машиностроительный, а позднее в мотороремонтный завод.

Накануне Великой Отечественной войны в Житомире насчитывалось 62 предприятия, в городе действовали 29 медицинских учреждений. Работали театр, филармония, дворец пионеров, 3 кинотеатра, 4 клуба, музей.

22 июня 1941 года в первые часы войны город был подвергнут бомбардировке гитлеровской авиации. После захвата города, начались черные дни оккупации. Массовое уничтожение больных и раненых, мирного населения фашисты осуществляли на восьмом километре Новоград — Волынского шоссе. В братских могилах здесь похоронено 45 тысяч мирных жителей, 65 тысяч военнопленных. За период временной оккупации Житомира фашисты уничтожили почти все промышленные предприятия, разрушили культурно — бытовые, учебные учреждения, больницы, сотни жилых домов, памятники. Житомиряне достойно увековечили память о воинах, подпольщиках и партизанах, погибших смертью храбрых в борьбе с немецко — фашистскими оккупантами.

За период 1957–1990 лет в городе построенные десятки промышленных, транспортных, строительных, инженерных объектов. Среди них — льнокомбинат, заводы химического волокна, станков — автоматов, «Промавтоматика», «Электроизмеритель», металлоконструкций, мясокомбинат, завод лабораторного стекла и тому подобное.

Численность занятых в промышленном производстве только за 1968–1976 гг. возросла вдвое. В городе появились новые высшие, средние специальные, научно — исследовательские проектно — конструкторские организации, получили развитие учреждения культуры, спорта, туризм.

В результате населения Житомир за последние тридцать лет (1959–1989 гг.) возросло с 105 до 300 тысяч человек. В этот период возросли темпы жилищного строительства, о чем свидетельствуют такие данные: если в 1960 году жилой фонд города составлял лишь 952 тысячи квадратных метров, то в 1990 году он составляет 4 миллионы 555 тысяч.

Современный Житомир занимает территорию 6,083 га, с которых 4,286 га под застройкой. Зеленые массивы и насаждения занимают 2,203 га, в том числе 427 га общего пользования.

Published in: on 01.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи История города Житомир отключены  

Природні ресурси Житомирської області

Область багата на природні ресурси. Мінерально-сировинний потенціал представленний облицювальним каменем, мармуром, самоцвітами, сировиною для металургії та будівельної промисловості, вапняками, бурим вугіллям, торфом. Розвідані запаси лужних каолінів, їх обсяги і кількість дозволяють виробляти до 0,5 млн. тонн польовошпатних концентратів на рік.

Є запаси будівельних пісків, пірофілітових сланців, керамічних глин і ряду інших видів мінеральної будівельної сировини. Запаси декоративно-облицювального каменю (лабрадорит, граніт, габро), що користується великим попитом у нашій країні та за кордоном, практично не обмежені. Розвідані поклади лабрадоритів і габро в області становлять 86% запасів цього каменю в Україні. Це визначає необхідність прискореного розвитку каменедобувної і каменеобробної промисловості.

Перспективним є родовище мармуру, що має рисунок надзвичайної краси, добре полірується. Це чудова сировина для виробництва облицювальної плитки, мармурової крихти, смолодоломитів для металургії, різних видів флюсів та наповнювачів, а також мінеральних добрив.

На території області ведеться видобуток кольорового напівдорогоцінного каміння – берилу, топазу, кварцу з подальшою його переробкою та виготовленням ювелірних виробів. Широке застосування у промисловості знаходить п’єзокварц. Є родовища високоякісного пірофіліту.

Житомирщина забезпечує потреби України в титановому концентраті, постачає його на експорт. У рудному масиві, крім ільменіту, титану, присутні рідкоземельні елементи; ванадій, скандій, гафній, торій, які користуються значним попитом на світовому ринку. У більшості ільменітових родовищ зустрічаються апатити. Поклади цієї сировини становлять понад 85% усіх розвіданих запасів України.

Унікальним є родовище кварцитів, де сконцентровано майже 89% усіх загальнодержавних запасів. Ця сировина використовується у виробництві вогнетривів для футеровки доменних печей і приготування феросплавів.

Область займає перше місце в Україні по запасах лісових ресурсів. Лісистість складає майже третину території. Переважають хвойні породи – 60%, твердолистяні (дуб) і м’яколистяні (береза, вільха, осика) – по 20%. Загальний запас деревини становить понад 120 млн. м3. Загальний середній приріст – 2,6 млн. м3 щорічно. Найбільшу лісистість мають Овруцький та Олевський райони, де вона складає понад 60%.

Різноманітний тваринний світ області. В лісах живуть лосі, олені, дикі свині, кози, лисиці, зайці, білки, куниці, бобри; з птахів – дикі качки, куріпки, тетеруки, рябчики, фазани і глухарі. У водоймах водяться щуки, окуні, соми, карасі тощо.

Published in: on 01.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи Природні ресурси Житомирської області отключены  

Зовнішньоторговельна діяльність Житомирської області

Господарськими суб’єктами області здійснювалася з партнерами 88 країн світу. Тісні стосунки підтримувалися з країнами СНД та Балтії. Непогані зв’язки підприємства області мають з партнерами Італії, Німеччини, США та Чехії. Обсяг зовнішньої торгівлі становить 422,6 млн. дол. США, в т. ч. експорт – 176,6 млн. дол. США, імпорт – 246 млн. дол. США. В експортних поставках найбільша питома вага припадає на текстильний одяг, мінеральні продукти, деревину та вироби з неї, папір та картон, продукти тваринництва та рослинництва, взуття. Основу імпортних надходжень в область складають мінеральне паливо, нафта та продукти її переробки, фотографічні та медичні прилади і апарати, машини та устаткування, текстиль.

Інституціональні перетворення. З 1992 року – початку проведення роздержавлення і приватизації – змінили форму власності 2107 об’єктів, з яких 939 загальнодержавної та 1168 – комунальної власності. Реформування здійснювалося майже всіма діючими способами. Поширеним став продаж об’єктів на аукціоні. Шляхом викупу товариством покупців реформовано 102 об’єкти, що знаходились у комунальній власності. Шляхом продажу на аукціоні реформовано 156 об’єктів незавершеного будівництва.

Published in: on 01.01.2007 at 10:00  Комментарии к записи Зовнішньоторговельна діяльність Житомирської області отключены